Слухайте казку про великого ведмедя і маленьку мишку.
Якось узимку спав великий ведмідь у своєму барлозі. Спав та смоктав лапу.
А поруч у маленькій нірці жила маленька мишка.
Якось забрела мишка до ведмежого барлогу, заблукала в ньому і потрапила ведмедю у вухо.
Прокинувся ведмідь, спіймав мишку, розсердився:
– Хіба моє вухо – це твоя нора? От я зараз розчавлю тебе, як ягоду малину!
– Відпусти мене, – просить жалібно маленька мишка. – Я тобі ще в нагоді стану!
Посміявся великий ведмідь з маленької мишки: яка від такої крихітки користь? Але все ж таки відпустив її.
Настала весна. Прокинувся ведмідь, виліз із барлогу, пішов гуляти по лісі.
Йшов, йшов та й провалився в пастку.
Дерся, крутився що було сили, щоб вибратися із зашморгу, але все марно. Заревів тоді ведмідь.
Почула той рев маленька мишка.
– Напевно, біда трапилася з великим ведмедем, – сказала вона.
Вискочила вона зі своєї нірки та й побігла подивитися, чого ведмідь так реве.
Дивиться, а її сусід потрапив у пастку.
Тоді перегризла мишка своїми гострими зубами мотузки…
і звільнила ведмедя. Зрадів ведмідь, став дякувати мишці:
– От ти мені й стала в нагоді. Дякую тобі!
Відтоді великий ведмідь і маленька мишка стали великими приятелями. Почали один до одного в гості ходити, один одного пригощати.
А іноді великий ведмідь навіть дозволяє маленький мишці грітися у його великому волохатому вусі.
