Жила колись маленька дівчинка і мама. Добра бабуся зшила для внучки червону шапочк. Дівчинку всі почали звати Червоною Шапочкою.
Одного разу мати напекла пиріжків і каже:
– Піди до бабусі і віднеси їй пиріжка.
Червона Шапочка пішла до своєї бабусі.
Йде вона лісом, коли раптом зустрівся їй вовк. Вовк питає, куди вона йде.
Дівчинка відповідає йому:
– Я йду навідатись до своєї бабусі й несу їй пиріжок.
– А чи далеко вона живе ? – питає вовк.
– Так, далеко, – відповідає йому Червона Шапочка, – он за тим вітряком, бачите, в першому будиночку в селі.
– Гаразд, – каже вовк, – я теж піду до неї навідаюсь. Я ось цією стежкою піду, а ти йди он тією, побачимо, хто з нас швидше прийде.
І вовк щосили побіг найкоротшою стежкою. А дівчинка пішла довшою стежкою та гралася, бігала за метеликами і робила букети з квіточок.
Вовк миттю добіг до бабусиного будиночка і постукав у двері: тук-тук.
– Хто там? – питає бабуся.
– Це ваша внучка, Червона Шапочка, – відповів вовк, змінивши голос. – Я принесла вам пиріжка.
Бабуся каже:
– Смикни за мотузочку.
Вовк смикнув за мотузочку, і двері відчинилися.
Тут вовк накинувся на бабусю і з’їв її. Потім зачинив двері, ліг на бабусине ліжко і почав чекати Червону Шапочку.
Незабаром дівчинка прийшла і постукала: тук-тук.
– Хто там? – питає вовк.
Червона Шапочка спочатку перелякалась, почувши грубий голос вовка, але потім подумала, що, мабуть, бабуся захворіла, і відповіла:
– Це ваша внучка, Червона Шапочка. Я принесла вам пиріжка.
Вовк гукнув їй трохи ніжнішим голосом:
– Смикни за мотузочку.
Червона Шапочка смикнула за мотузочку, і двері відчинилися. Побачивши, що дівчинка ввійшла до кімнати, вовк сховався під ковдру та й каже:
– Поклади пиріжок, а сама йди полеж зі мною.
Червона Шапочка лягла в ліжко і дуже здивувалась, коли побачила, який вигляд в її бабусі.
– Бабусю, які ж у вас руки великі! – каже вона.
– Це щоб міцніше тебе обнімати, онученько! – каже вовк.
– Бабусю, які ж у вас ноги великі! – каже дівчинка.
– Це щоб краще бігати, дитинко! – каже вовк.
– Бабусю, які ж у вас вуха великі! – каже дівчинка.
– Це щоб краще чути, дівчинко! – каже вовк.
– Бабусю, які ж у вас очі великі!– каже дівчинка.
– Це щоб краще бачити, онученько! – каже вовк.
– Бабусю, які ж у вас зуби великі! – каже дівчинка.
– А це щоб тебе з’їсти! – каже вовк.
З цими словами злий вовк накинувся на Червону Шапочку і з’їв її.
Але на щастя, в той самий час мимо будиночка проходили лісоруби із великими сокирами.
Вони почули шум, вбігли до будиночка та піймали вовка.
А потім вилізли бабуся й Червона Шапочка, живі та здорові.
